Як заспокоїти дитину під час війни

 

Як допомогти дітям впоратися із тривожністю під час війни: поради

PSYCHOLOGY

Війна найбільше позначилася на дітях, психіка яких до кінця ще не сформована. Тож в організації «Жіночий ветеранський рух» надали поради, як допомогти дітям впоратися зі страхами.

Не ігноруйте і не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план — обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати щось, що дитина хоче взяти з собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

Дайте можливість висловити емоції. Скажіть дітям, як самі себе почуваєте. На своєму прикладі покажіть, що боятися — це нормально, що ви розумієте дитину, проте не панікуйте і будьте опорою. Потім запитайте у дитини, що вона відчуває — дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не вона хоче говорити.

Обговоріть, що робити з сильними емоціями і спробуйте подолати їх разом. Можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих — затримка дихання — видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати — подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч і дайте знати, що  ви тут і вона не одна.

Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір з декількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо, пограємо в цю гру чи в іншу?

Продовжуйте робити справи, які робили до війни— це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, ввечері дивились пізнавальні відео  — продовжуйте.

Коли йдете з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість й долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивились разом й згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти не унікальність ситуації, а допоможе запустити механізми адаптації.

Пограйте з дитиною в гру: «А давай вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, і інше». У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява, завдяки якій можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу .

Уявляйте великі крила фей чи янголів, які боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати. Це допоможе, коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті.

Малюйте малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальні мережі, якщо дитина хоче чимось допомогти військовим. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

https://youtu.be/l0Tm6usAMfs

 

Народна педагогіка та естетичне виховання

Народна педагогіка — це сукупність досвідів багатьох поколінь пройшовши через століття описаних в казках і народних досвідах. За допомогою яких навчають навіть через тисячоліття підростаюче покоління. Людина з’являється на світ маленькою без помічною. Вона починає рости, і у батьків постає завдання її виховання, і надання знань отриманих досвідом.

І дитині починають читати казки тим самим підгодовують її до перших кроків в житті. Якщо порівнювати зі звичайною педагогікою то це велика різниця адже шкільна педагогіка навчає дітей тільки наукових матеріалів не опираючись на досвід минулих поколінь ну тобто даючи їй лише базові досягнення не пояснюючи як той або інший вчений до цього дійшов. А народна педагогіка окрім знаннів дає ще і досвід досягнень минулих поколінь відшліфованих перевірених і поданий в доступній формі тобто в (казках).

Тим самим дитина вчиться на помилках казкових героях і намагається уникати цього в житті. Але все таки більшість людей стає на ті ж самі граблі як і минулі покоління тому що вони начебто і знають наслідки той чи іншої дії але як то кажуть доки на собі не випробуєш не зрозумієш.

Тобто за допомогою народної педагогіки звичайно добре навчати нові покоління але не завжди це ефективно і потрібно навчати дітей в дитсадках, школах, ліцеях, коледжах.

Естетичне виховання дітей частина виховного процесу спрямована на формування здатності перетворювати дійсність за законами краси.

Естетична свідомість – форма свідомості що реалізується освоєнням дійсності через естетичне почуття смаки, оцінки, ідеали тощо. Важливим елементом є – почуття насолоди які відчуває людина яка сприймає прекрасне в дійсності у творах мистецтва. Це дуже впливає на поведінку і розвиток дитини тим самим закладає в неї певні емоції. Формує естетичні смаки, естетичні ідеали тим самим дають людині змогу оцінювати суть прекрасного.

У виховані школяра використовують джерела:

Музику (яка відображає дійсність за допомогою мелодії)
Образотворче мистецтво (розвиваючи у дитини не лише спостереження а й фантазію).
Театр, кіно (об’єднують у собі багато видів мистецтв)
Природу (її красу та гармонію звуків, форм, барв)
Події суспільного життя (героїчні вчинки людей)
Художня література (словесний образ)
Поведінка школяра (вчинки учнів, досягнень)

Дуже велику роль у розвитку естетичного виховання грає роль в шкільних предметах (музика, малювання, співи). На таких предметах школярі не лише отримують теорію а й отримують певних навичок, і розвивають в собі мистецькі здібності. Тим самим учням даємо змогу навчитися бачити все з позитивної точки зору бачити наприклад в машині старій якусь красу щось при цьому вони можуть до неї додати і тим самим зробивши її ще краще.

Ще велику роль відіграє в естетичному вихованні мова і література тим самим розкриваючи красу своєї рідної мови і користування нею в повсякденному житті. А література показує красу всіх письменників їх творів і тим самим стимулювати школяра на їх запам’ятовування. І цікавитися їхніми авторами історію авторів і взагалі всю красу своєї держави і красу інших. Хоч і в нашому світі зараз трішки спотворене розуміння прекрасного (красивого) але все ж таки є письменники які пишуть чудові вірші, пісні, тексти і коли їх читаєш забуваєш про все на світі тебе вірш чи пісня переповнює почуттями на стільки що не помічаєш нічого і нікого.

Картини малюють такі що дивитися можна на них вічно. Але в кожного автора є своя думка с приводу того чи іншого малюнку адже все що малює автор це його емоції і те як він бачить світ навколо себе. І смаки у людей різні комусь наприклад подобається одна пісня чи малюнок а іншому ні тому що в його естетичному розумінні ця пісня потворна або нейтральна і не викликає у нього емоцій таких як у іншого. Ось ще приклад з життя як естетика відіграє роль у нашому житті: всі ми часто помічаємо та і самі коли їдемо на працю на навчання вдягаємо навушники вмикаємо музику і слухаємо по дорозі.

Так ось був дуже похмурий ранок як завжди надівши навушники я поїхав на навчання але коли заграла улюблена пісня мене переповнили почуття і відразу навколо все стало яскравим кольоровим, різнобарвним і дуже цікавим і навіть сонечко почало потрохи виглядати через хмари і наскільки б це дивно не звучало але більше не має того похмурого ранку того настрою який був на початку ось так мій естетичний смак забарвив увесь ранок і дав позитивного налаштування на весь день тим самим показавши що навіть пісня може відіграти велику роль у житті .

Тому естетичне виховання відіграє дуже важливу роль у нашому повсякденному житті бачити в предметах якусь так сказати іскринку і тим самим наше життя стає вже не таким сірим і буденним в той час коли всі ходять сумні і без настрою.

Розвиток естетичних смаків школярів

 

Розвиток естетичних смаків на ГПД

   Група продовженого дня відіграє важливу роль у здійсненні загальної середньої освіти, сприяє розумовому, моральному, естетичному, фізичному, духовному розвитку особистості.

       Естетичне виховання. Загальна культура молодої людини – це той фундамент, на якому будується духовно-моральне життя людини. “Прекрасне – могутнє джерело моральної чистоти. Духовного багатства, фізичної досконалості”, - писав видатний педагог ХХ ст. В.О. Сухомлинський.

     Насолода життям, відчуття радості буття – неодмінний елемент самоутвердження людини у світі, її щастя. Розвиток естетичної сфери свідомості впливає на інші почуття і погляди людини, підвищує емоційну чутливість до всіх явищ життя. Й молодший шкільний вік – відповідальна пора формування естетичних цінностей особистості. Саме в цей період закладаються переконання, принципи поведінки, якими керується людина у спілкуванні з іншими. Складним і відповідальним завданням вихователів є таке виховання учнів, де головним принципом життя людини стають її моральні переконання.

    Основою, на які здійснюється естетичне виховання, є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань. Оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

     Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

      Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Серед цих завдань є й забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів, формування мовної культури, оволодіння вживання української мови, культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, глибокого зв’язку з природою, толерантності, любові до рідної землі, поваги до жінки...

      Державна національна програма “Освіта” вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості), здобутків української та зарубіжної літератури, забезпечення художньо-естетичної освіченості й вихованості). Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Але значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.

     Змістові орієнтири естетичного виховання молодших школярів охоплюють:

·         розуміння краси в навколишній дійсності, природі, трудовій діяльності, як у школі так і за її межами;

·         елементарне тлумачення змісту творів мистецтва, емоційне сприймання різних видовищ тем, кінофільмів, вистав, концертів, архітектури, пам’яток культури, вияв пошаннього і дбайливого ставлення до них;

·         розвиток нахилів до художньої творчості (виразне читання, малювання, ліплення, аплікація) творчої фантазії, гумору;

·         додержання елементів культури поведінки, прагнення до охайного вигляду, художнє оформлення класної кімнати;

·         уявлення про негарні вчинки, розв’язність, прийняття неохайності й нечепурності у зовнішньому вигляді.

    Провідними шляхами й засобами естетичного виховання в початковій школі виступають: навчання й позакласна робота; природа; праці, мистецтво; естетичну роботу обстановки, поведінки; фізкультура і спорт.

    Засоби естетичного виховання особистості молодшого школяра. Важливим завданням виховання є розвиток таких якостей, потреб і здібностей особистості, які перетворюють індивіда в активного творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, а й перетворювати його “за законами краси”.

    То ж розвиток особистості молодшого школяра необхідно здійснювати різноманітними засобами у системі естетичного виховання:

·         Творами образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини чи скульптури, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, “домальовує” зображає, бачить за картиною події, образи, характери.

·         Музикою, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

·         Художньою літературою. Головним виразником естетики в літературі є слово. Слід залучати, як засіб естетичного розвитку особистості, український фольклор, зокрема, українські народні казки. У статті “В оборону казки” поборниця українського шкільництва С.Русова писала: “Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...” ;

·         Театром, кіно, телебаченням, естрадою, цирком. Цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

·         Поведінкою і діяльністю школярів. Достойні вчинки учнів, успіх в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

·         Природою: її красою в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і невинній природі.

·         Фактами, подіями суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна частота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

     Здійснення естетичного виховання засобами природи. Велика роль збагаченні словника дитини естетичними поняттями, розвитку естетичної спостережливості, формуванні здатності до естетичного судження, активізації сенсорної сфери, стимулюванні позитивних естетичних емоцій належить сезонним та щоденним спостереженням та милуванням природою під час прогулянок та екскурсій, які є одними із форм організації навчально-виховного процесу в ГПД. Для молодших школярів, у яких естетичний досвід ще незначний, для спостережень слід обирати об’єкти, які характеризуються виразністю, максимально концентрують у собі естетичні якості.

    Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні “бабиного літа”, урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку.

     Красиве в оточуючій природі є всюди – треба вміти відкрити дітям цю красу. Важливо не лише самим яскраво описувати спостережувані явища, а допомагати дітям підібрати образні порівняння , епітети, метафори, синоніми. Наприклад, ліс чорний, похмурий; трава вмита росою, золотий колос, пісня ллється, сосни шепочуть, пташки пурхають і щебечуть. Красуня берізка простягає свої руки до сонця і т.п.

  Під час подорожей у природу, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають (з допомогою вихователя десятки відтінків кольорів, вони слухають музику природи, бачать гру барв, дивляться на світ через краплинку роси, слухають бджолину “арфу” в розквітлому саду або “оркестр” коників-стрибунців у надвечір’ї. В лісі, на березі річки, у полі вихователю слід привчати дітей вслухатися у біт птахів і шепіт колосків, дзюрчання струмочка і стук дятла, шурхіт листя. Необхідно, щоб діти відчули і ніжний запах конвалії, і медовий – липи, і солодкуватий – білої акації, і ледь гіркуватий берези, вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя, полиновий запах степу. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів’ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які турботливо годують своїх малят... Як бачимо. Вражень від природи й естетичних переживань, пов’язаних з її впливом у дітей багато.

    Значення їх в естетичному розвитку особистості молодшого школяра немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих.

     Процес планування виховної роботи в групі продовженого дня можна дещо пожвавити за рахунок введення в план яскравих за назвою, цікавих за змістом «уроків милування» в природі. Назва такого уроку не може бути формальною. Вона повинна концентровано відтворювати емоційно-естетичний зміст споглядання певного об'єкта чи явища, природи, нести в собі певну образну інформацію. Пропоную орієнтовну тематику «уроків милування» для 1-4 класів, розроблену за сезонним принципом.

     Осінь. Золото осені. Осінні дарунки. Осінь-плакса. Карнавал осінніх барв. Чим пахне осінь. Зажурена квітка, Вклонися калині. Танок осіннього листя. Музика листопаду. Прощальна пісня осені. Свято зрілості. Осінній сум та ін.

Зима. Якого кольору зима. В гості до ялинки. Казки зимового лісу. Наші менші брати взимку. Срібні дерева. Свято снігопаду. Зимові витинанки. Сніжинки-балеринки. Зима-скульптор. Зачарована краса. Кришталевий дзвін зими. Царство сну та ін.

     Весна. Перша зелень весни. Здрастуй, пролісок. Зелений шум. Вернісаж весняних кольорів. Вигадливі візерунки весни. Чим пахне весна. Свято весняних квітів. Весняна симфонія. Земля квітує. Ранок року. Біле марево садків та ін.

     Літо. Якого кольору літо. Лісові сюрпризи. Диво-райдуга. Літні візерунки. Барви лугу. Дзвінка пісня джерела. Вслухайся в «музику» літа. Хоровод літніх квітів. Запам'ятаймо літо на запах і на смак. Рум'янець року та ін.

Пропоную також деякі варіанти проведення «уроків милування» під час прогулянок у природу в режимі роботи групи продовженого дня. Обсяг запропонованих завдань розрахований на учнів 3-4 класів. Для 6-7-річних дітей запропонований матеріал можна дещо скоротити й адаптувати відповідно до вікових можливостей.

    Формування емоційно-естетичної культури молодших школярів засобами мистецтва.Сприйняти красу рідної природи допоможуть дітям художні твори: вірші та прози, а також пейзажі полотна художників. Ці види мистецтва для читання та обговорення з учнями вчитель планує для проведення виховних заходів. Неперевершені зразки опису природи знаходимо у творах Л.Українки, Т.Шевченка, Б.Чалого, М.Познанський, М.Пришвіна, В.Сосюри, М.Підгорянки, К.Перелісної...

     Ознайомлення з пейзажними картинами великих майстрів (І.Левітан “Золота осінь”, “Весна”, “велика вода”, О.Пластов “Перший сніг”, І.Шишкін “Зима”, “Оінь” Т. Яблонська “Весна”, “Хліб”, “Айвазовський “Захід сонця”) сприяє розвитку естетичного смаку, пробуджує бажання і розвиває вміння дітей розповісти про цю красу, побачити аналогічні картини в житті, серед оточуючої природи, зберегти красу природи. Кращому осмисленню пізнання природи сприяє слухання музичних творів “Політ джмеля” М.Римського-Корскова, “Весняні води” С. Рахманінова, “Жайворонок” М.Глінки, “Веснянка” Л.Ревуцького, твори П.І.Чайковського з циклу “Пори року”, а також виготовлення виробів з природних матеріалів.

       Казка – допоміжний засіб вихователя молодших школярів у формуванні цілої гами морально-естетичних почуттів.

        Вона набагато сильніше впливає на дітей, ніж окрик чи нотація. Казки увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. В.О.Сухомлинський вбачав велике виховне значення: “Казка – це колиска думки, зумійте поставити виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю колиску”. Казі видатний педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні школярів. Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення.

       Музика – най благородніше джерело краси. Щоб відчути ц, людина повинна бути музично вихованою. Найкращою основною музично-естетичного виховання є народнопоетичне мистецтво, святкові дійства з іграми та дитячими піснями. Зважаючи на те, що дітям молодшого шкільного віку для естетичного розвитку ще не достатньо спілкуватися з мистецтвом наодинці, їм потрібно допомагати при прослуховуванні того, чи іншого музичного твору.

     Позитивний вплив здійснюється через пояснювальні бесіди під час слухання і виконання чи розучування певного твору, які спрямовують краще сприймання і засвоєння. Любов до пісні прищеплюється дитині щ колисковою піснею матері. Колискові пісні чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю. А за рівнем художньої майстерності вони стоять у світі високої поезії:

Ой ну лю-лю люлечки,

Шовкової вервички, мальовані бильця,

Колихала мати сина,

Свого чорнобривця...

     Вихователям, з метою забезпечення естетичного розвитку молодших школярів, слід активно у виховній роботі використовувати колискові пісні, які становлять благословенний світ високої поезії українського народу.

Праця як фактор естетичного розвитку дитини. Естетика і праця – це тісно пов’язані між собою поняття. Справжня краса людини виявляється в її праці. Роботу, почату в сім’ї, далі веде школа, яка має великі можливості для естетичного розвитку особистості молодшого школяра, бо тут діти пізнають красу розумової праці на уроках, на заняттях в ГПД, беруть участь у посильній трудові діяльності.

      Для того, щоб у процесі виховувати почуття прекрасного, естетику культури, художні смаки, я спрямовую діяльність учнів так, щоб перед ними розкривалась у першу чергу естетика праці та її результатів. В молодшому шкільному віці (в саду, в квітнику і т.д.) учні створюють такі речі, практична цінність яких визначається, головним чином, їхньою красою.

      Побутова праця свій початок бере в сім’ї і продовжується в школі. У людини, яка постійно доглядає за собою, за своїм одягом, взуттям, житлом, поступово формується важлива якість – емоційно-естетична чутливість до оточення, в якому вона перебуває.

      Великі можливості для естетичного розвитку дітей має вчитель, вихователь ГПД, який звертає увагу на красу всіх складових елементів розумової праці. У вихованні культури розумової праці максимально значущою, доцільною буде праця творча, вільна від шаблону, праця зв’язана з напруженням думки, з самостійними пошуками шляхів до істини. Видатний педагог А.Дістервег писав: “Поганий учитель підносить істину, хороший вчитель її знаходить.

     Під час прогулянок, спостерігаючи за плодами різноманітних рослин, щоб саме розкрити поняття “плід рослини”, бажано поступово підвести дітей до визначення, організовуючи їхню розумову діяльність саме так: спостереження, порівняння. Розрізнення, узагальнення. Спостерігаючи за різними плодами, пригадуючи бачені раніше, діти відзначають, що вони різні за кольором, формою, величиною. Вихователю слід поставити перед дітьми проблему: “Чому ж всі вони називаються плодами, що в них спільного?”. Дальший аналіз, порівняння змісту плодів дає дітям можливість самостійно прийти до правильного висновку.

     Ось від такої “доцільної гри всіх своїх розумових сил” дитина й отримує естетичну радість, радість творчості, яка стимулюватиме її дальшу самостійну роботу.

     Таким чином можна зробити висновок про те, що важливе значення для підвищення рівня естетичного виховання молодшого школяра має естетичний досвід, самого вихователя, який будується на єдності естетичних знань і естетичної діяльності. Щоб допомогти дітям набути цього досвіду, слід прилучати їх до різних видів мистецтва, збагачувати зміст явлень про прекрасне, розвивати творчість школярів, використовуючи різні форми роботи. Необхідно вчителям мобілізувати всі можливі доцільні засоби і методи для здійснення естетичного виховання дитини. Продумана система естетичного виховання учнів у кожному класів, у кожній групі, школі сприяє збагаченню духовної культури дитини, формуванню високих моральних якостей.

Чорнобильська катастрофа: що неможна забувати

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище біле
                                           Розвівалось в рідній стороні.

                            Там згоріли гнізда і гніздечка,
                                           Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                             Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених крил.
                                           Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.  

                             Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.
                                           І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                                                                                                                                                                                                                                            
                                                                                                                                                                                             Ось вже 37 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров'ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

    А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип'ять, що за 3 км. від атомної станції. Це була ніч з п'ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

    “На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

    З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

    Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору” – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.

    У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип'яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км. від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км. на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

    Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.

    Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.

    27 квітня 19 осіб, які постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тищура, М.Титенок, сержант М.Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В.Правику та В.Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя). Урядові   нагороди  також  отримали  467 працівників пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного із тих п'ятидесяти пожежників немає в живих. Усі вони пішли у вічність, а їхні імена вкарбовані у пам'ять землян.

    На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

    Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.

    На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.

    На жаль, з ліквідацією аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросім.

    Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.

    Щоб врятувати людей, що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали, тобто вивезли в інші регіони України.

    Це була страшна евакуація. До міста Прип'ять в неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди вивозили із рідних домівок. Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях, таборах, лікарнях. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, а головне – здоров'я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.

    Задля збереження здоров'я в те літо всіх дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на південь України.

    Після ліквідації аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 року після великих робіт по спорудженню “саркофагу”, перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в грудні 1987 року відновлена робота третього.

    Однак, у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозумілим, що подальше існування ЧАЕС небезпечне. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор станції і вона припинила своє існування. Але саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Це може привести до значних викидів. Адже, за офіційними даними всередині реактора знаходяться 95% радіоактивних речовин від тієї кількості, що була на час аварії. Сьогодні йде мова про будівництво так званої “арки”, яка накриє сучасний об'єкт “Укриття”.

Пам'ятаймо! 

    Сьогодні існують офіційні дані:

     ● Від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тисяч людей. Це не рахуючи тих,  хто помер від таких хвороб, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби, рівень захворюваності на які підвищився у 100 разів.

     У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70% від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.

     ● Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Проведені обстеження показали, що лише в Україні забруднення плутонієм-239 (зі щільністю від 0,1 кюрі й вище на 1 км².) становило 700 км², стронцієм-90 (3 і більше кюрі на 1 км²) і цезієм-137 (5 і більше кюрі на 1 км²) понад 3420 км².

    ● Значного забруднення зазнали водні артерії, особливо річки, що протікають біля ЧАЕС та Київського водосховища, а також водозбірні площі басейнів Дніпра та Прип'яті. Сліди радіоактивності були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою яких користуються понад 30 млн. жителів України.

   ● Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тисяч км² у 74 районах 12 областей: Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська. На цій території розташовані 2294 населені пункти. В цілому потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується в Україні понад 3,5 млн. осіб, з них 1,3 млн. дітей.

    ● 160 тисячам людей із 129 населених пунктів довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.

  ● Подоляни брали активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Перша група чисельністю 60 осіб на 10 пожежних автомобілях була відправлена у зону аварії 9 травня 1986 року. 8 відділень подільських пожежників увійшли до складу зведеного загону пожежної охорони Житомирської області. Два відділення (із Шепетівки та Кам'янця-Подільського) несли чергування в Чорнобильській ВПЧ.

   Проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Життя триває…

Пам'ятний знак Героям та жертвам Чорнобиля
 

    Проте, скільки б не пройшло часу, все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах українців, ця трагедія навіки оселилась у людських серцях. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію атома.

    Врятований світ – найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль.

https://youtu.be/dm8TGhDJ_rI

Всесвітній День книги

 23 квітня - доленосна для світової літератури дата. У цей день народились такі видатні письменники, як Моріс Дрюон, Володимир Набоков, Андрій Курков, Григорій Тютюнник, а також померли такі літературні велетні, як Мігель де Сервантес Сааведра, Вільям Шекспір, Інка Гарсіласо де ла Вега, Михайло Коцюбинський. Тому природно, що саме цей день, за пропозицією Міжнародної Асоціації Книговидавництв, був обраний Генеральною конференцією ЮНЕСКО Всесвітнім днем книги, а за пропозицією Російської Федерації у формулювання було додано і авторське право. 

Таким чином, починаючи з 1995 року, 23 квітня майже у 200 країнах світу святкується Всесвітній день книги і авторського права. Своїм святом цей день вважають автори, видавці, вчителі, бібліотекарі та всі, хто причетний до книжкової справи. Усюди організовуються цікаві акції, книжкові ярмарки, виставки, презентації, голосні читання, зустрічі з письменниками, автограф-сесії тощо. Традиція святкування народилася в іспанській Каталонії, де вже понад 80 років люди в день святого Георгія дарують червоні троянди і книжки тим, кого люблять: троянди символізують кров, пролиту Георгієм - покровителем Каталонії - у битві з драконом, а книги нагадують про сумну дату 23 квітня 1616 року - день смерті видатного іспанця Мігеля де Сервантеса Сааведри, автора безсмертної літературної перлини «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі».

Сьогодні, коли без Інтернету та цифрових технологій важко уявити собі життя та роботу, здається, що книга відступає на другий план. Але це зовсім не так. Книга була і залишається незамінним супутником людини, її мовчазним радником, всезнаючим помічником, невичерпним джерелом мудрості. Не випадково народ створив про книгу стільки прислів'їв:

Книга вчить, як на світі жить.
Хто багато читає, той багато знає.
Читання — ось краще навчання.
Книга допоможе в труді — виручить в біді.
З книгою подружишся — розуму наберешся.
Книга — твій друг, без неї, як без рук.

Книга відіграє провідну роль у духовному розвитку кожного народу, поєднує цілі покоління людей.

 

Щодо авторського права - це один із засобів охорони інтелектуальної власності людини, набір прав, наданих авторам оригінальних творів. Інтелектуальна власність охоплює всі творіння людського розуму. Великий Мікеланджело писав: «Людина малює головою, а не руками». Авторське право захищає не ідеї або факти, а спосіб їх вираження: письмові, музичні, живописні, драматичні, хореографічні твори, фільми та мультимедійні продукти, комп'ютерні програми. Знаком того, що той чи інший оригінальний твір охороняється авторським правом, служить символ ©. За ним, зазвичай, вказується ім'я власника авторського права та рік створення твору.
Першим нормативним актом авторського права вважається «Статут королеви Анни», прийнятий в Англії у 1709 році. А в 1967 р. в Стокгольмі була підписана Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності - спеціалізованої агенції Організації Об'єднаних Націй.  Її мета - розвиток збалансованої та загальнодоступної міжнародної системи охорони інтелектуальної власності. З прийняттям Верховною Радою України Закону № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року у нашій країні було створено авторське правове поле, яке весь час удосконалюється і стає ближчим до міжнародних норм.

З 2001 року з ініціативи мадридських книговидавців ЮНЕСКО проводить щорічний відбір Світової столиці книги. У відбірковий комітет входять представники ЮНЕСКО та трьох міжнародних професійних книговидавничих організацій - Міжнародного союзу видавців, Міжнародної федерації книгопродавців та Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ.
Звання Світової столиці книги присвоюється строком на один рік і набирає чинності 23 квітня, в день святкування Всесвітнього дня книги та авторського права . Присвоєння цього звання є свідченням співпраці між основними партнерами у книговидавничій справі , бажання міст сприяти розвитку книговидавничої справи і читання.
Світовими столицями книги ставали міста: Мадрид (Іспанія, 2001), Олександрія (Єгипет, 2002), Нью-Делі (Індія , 2003), Антверпен (Бельгія, 2004), Монреаль (Канада, 2005), Турин (Італія, 2006), Богота (Колумбія, 2007), Амстердам (Нідерланди, 2008), Бейрут (Ліван, 2009) , Любляна (Словенія, 2010), Буенос-Айрес (Аргентина, 2011), Єреван (Вірменія, 2012), Бангкок (Таїланд, 2013), Порт-Харкорт (Нігерія, 2014).

Титул Світової столиці книги - 2015 ЮНЕСКО присвоїла місту Інчхон (Південна Корея). Організація оцінила високий рівень програми південнокорейського міста з популяризації культури читання серед молоді та вразливих груп населення.

Найцікавіші вислови, афоризми та цитати про книги

Ще з далекого дитинства ми пам’ятаємо, що книга – це джерело знань. І що ті, хто читає, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор. Цінність книг неможливо охопити, адже вони примушують нас вмикати свою уяву – ось чому читати роман завжди цікавіше, ніж дивитися його екранізацію.

Про важливість книг для людства говорили класики і продовжують говорити видатні особистості сучасності. Сказано було так багато і так влучно, що ми вирішили зібрати найкращі вислови та цитати про книги в одному місці. Якщо ви любите читати так само, як ми, то ця підбірка – для вас!

1. «Людина з гарною книгою в руках ніколи не може бути самотньою» К. Гольдоні

2. «Читання книги – це ніби розмова з найкращими людьми минулих століть» Декарт

3. «Книги – найкращі друзі. До них можна звертатися в усі важкі хвилини життя. Вони ніколи не зрадять» А. Доде

4. «Одні книги змушують нас мріяти, інші занурюють у дійсність, але всі вони пройняті найголовнішим для автора – щирістю» П. Коельо

5. «Книги – не мертві речі, а істоти, що містять у собі насіння життя. В них – чистісінька енергія і екстракт того живого розуму, що їх створив» Д. Мільтон

6. «Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, в якому ми барахтаємося мов свині в барлозі» П. Мирний

7. «Книга – вчитель без плати та подяки. Кожну мить вона дарує тобі одкровення мудрості» А. Навої

8. «Якщо шукаєш в книгах мудрості уважно, то знайдеш велику користь для душі своєї» Нестор Літописець

9. «Книги мають особливу чарівність; вони дають нам насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас» Ф. Петрарка

10. «Випадкова зустріч з гарною книгою може назавжди змінити долю людини» М. Прево

11. «Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті» М. Салтиков-Щедрін

12. «Все, що я знаю про своє життя, мені здається, я вичитав з книг» Ж.-П. Сартр

13. «Не розум від книг, а книги від розуму створились» Г. Сковорода

14. «У моїх дітей, звичайно, буде комп’ютер. Але спочатку вони отримають книги» Б. Гейтс

15. «Читання – це один з витоків мислення і розумового розвитку» В. Сухомлинський

16. «Книга – ніби казкова лампа, що дарує людині світло на далеких і темних дорогах життя» А. Упіт

17. «Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього» Фома Аквінський

18. «Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить» І. Франко

19. «Моя батьківщина там, де моя бібліотека» Еразм Роттердамський

20. «Книги дали мені більше, ніж люди. Спогад про людину завжди блідне перед спогадом про книгу» М. Цвєтаєва

21. «Заняття з книгами – юність живлять, старість звеселяють, щастя прикрашають, в нещасті надають притулок і розраду, вдома радують, поза домом – не заважають…» Марк Тулій Цицерон

22. «Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги» Т. Шевченко

23. «Три найсмачніші запахи? Запах гарячої кави, свіжої випічки і сторінок нової книги» Н. Ясмінська

24. «Шелестіння сторінок в тиші бібліотек – це найчудовіший звук, який я коли-небудь чув» Л. Касіль

25. «Що за насолода знаходитися в хорошій бібліотеці! Дивитися на книги – це вже щастя» Ч. Лем

26. «У чарівний світ розкритої книги всім доступний вхід» М. Гафурі

27. «Побачити й пізнати свій край можна лише своїми очима або з допомогою книжок» М. Ломоносов

28. «Є тільки один спосіб стати культурною людиною – читання» А. Моруа

29. «Будинок, в якому немає книг, подібний до тіла, позбавленого душі» Цицерон

30. «Читайте! Нехай не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б однієї сторінки з нової книги» К. Паустовський

31. «Книги – це маяки в океані часу» О. Герцен

32. «Чудову книжку ми читаємо кожен раз немов наново» Ю. Олеша

33. «Хороша та книга, яку відкриваєш – смакуючи, а закриваєш — збагатившись» А. Олкотт

34. «Якщо при зіткненні книги з головою лунає порожній звук, в цьому не завжди винна книга» Г. Ліхтенберг

35. «Книга домчить до будь-яких берегів» Ч. Діккенс

36. «Без книг, як без повітря, людина жити не може» С. Корольов

37. «Читаючи авторів, які добре пишуть, звикаєш добре говорити» Ф. Вольтер

38. «Читати корисно! Книги освічують душу, піднімають і зміцнюють людину, пробуджують в ній кращі прагнення, гострять її розум і пом’якшують серце» У. Теккерей

39. «Читач проживає тисячу життів, перш ніж помре. Людина, яка ніколи не читає, переживає тільки одне» Д. Мартін

40. «Книги – це кораблі думки, що мандрують по хвилях часу і обережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління» Ф. Бекон

41. «Мені завжди цікаво, що читають люди. За книгами про них можна дізнатися не менше, ніж за вмістом домашньої аптечки. Тільки ритися в ліках господаря завжди вважалося поганим тоном» С. Кінг

42. «Коли читаєш розумні слова інших, в голову приходять власні розумні думки» М. Лашков

43. «Немає кращого засобу для освіження розуму, як читання давніх класиків; варто взяти якогось з них у руки, хоча б на півгодини, – зараз же відчуваєш себе освіженим, полегшеним і очищеним, піднятим і укріпленим, – наче освіжився купанням у чистому джерелі» А. Шопенгауер

44. «Кращий спосіб навчитися писати – читати хороших письменників» Ч. Буковскі

45. «Парадокс читання: воно відводить нас від реальності, щоб наповнити реальність глуздом» Д. Пеннак

46. «Читання для розуму – це те ж, що фізичні вправи для тіла» Дж. Аддісон

47. «Культура — це не кількість прочитаних книг, а кількість зрозумілих» Фазіль Іскандер

48. «Люди поділяються на дві категорії: на тих, хто читає книги, і на тих, хто слухає тих, хто читає» Б. Вербер

49. «Гарна книга подібна до айсбергу, сім восьмих якого приховано під водою» Е. Хемінгуей

50. «Існує тільки одна річ, гірша, ніж не торкатися до читання книг останні 90 днів; це не торкатися до читання останні 90 днів і думати, що нічого не сталося» Дж. Рон

https://youtu.be/UtjBbX1jqls